Більшість початківців, які тільки входять у сферу розробки ігор, та флешерів, які лише починають несміливо придивлятися до ігрового ринку, не розуміють, яким же чином може заробити флеш розробник? Хто готовий віддати гроші за гру, зроблену однією людиною на домашньому комп’ютері за кілька тижнів (а іноді – навіть днів)?
Сьогодні я вирішив трішки розповісти про найбільш розповсюджені способи монетизації flash-ігор та показати, яким чином інді-розробники мають змогу отримати компенсацію (іноді – дуже суттєву) за свій час, зусилля та креативність.
Тема монетизації ігор доволі обширна. Тому я зупинюся лише на ліцензіюванні флеш-ігор порталами, оминувши поки що портування на інші платформи. Тим більше, що я вже маю певний досвід роботи зі спонсорами та представниками ігрових порталів.
Хто зацікавлений в купівлі гри?
В інтернеті існують сотні тисяч, якщо не мільйони ігрових порталів. Звісна річ, багато з них закинуті або мають мінімальний трафік. Втім, трапляються і справжні гіганти з мільйонними показниками щоденних відвідувань та переглядів. Такі портали приносять значні прибутки своїм власникам. Але для їх підтримки потрібно постійно оновлювати ігровий контент, публікувати ексклюзивні новинки і знаходити все нові та нові джерела трафіку. І тут в нагоді стає ліцензіювання ігор!
Спонсором в даному випадку стає флеш-портал. Саме його власники готові заплатити за гру від $100 і до $50 000 доларів (це, відповідно, мінімальна і максимальна суми спонсорства, про які мені доводилося чути).
Що отримує спонсор?
Що ж отримує спонсор (ігровий портал) купуючи флеш-гру? Адже, здавалося б, безкоштовних ігор в інтернеті “хоч греблю гати”. При чому безкоштовні вони як для гравців (що само собою зрозуміло), так і для порталів. Тобто володіючи порталом ви можете цілком законно і абсолютно безкоштовно розміщувати на ньому практично будь-які ігри. Наприклад, мій портал існує менше двох місяців, але на ньому вже розміщено близько сотні флеш ігор, які коштували мені $0.
Тоді який же сенс іншим порталам платити за ігри гроші (і іноді – дуже немалі)?
Щоб зрозуміти суть цього явища, потрібно усвідомити, що спонсор купує не право розміщувати гру на своєму порталі (таке право всім дістається безкоштовно), а можливість вбудувати власний брендинг у гру. Відчуваєте, в чому хитрість?
Якщо ви хоча б зрідка граєте у флеш-ігри, то безперечно, стикалися із анімованими заставками (splash screen) перед початком гри. Ви, мабуть, думали, що це заставки розробників, та насправді у більшості випадків це і є найяскравіший приклад брендінгу спонсора. Чи варто говорити, що заставка клікабельна, і клікнувши на ній, ви потрапите на сайт спонсора.
Водночас, брендінг – це не лише заставка. Тільки від спонсора залежить, скільки логотипів та посилань на свій сайт він вирішить вбудувати у гру. Найбільш агресивні різновиди брендінгу можуть включати логотипи безпосередньо в процесі гри, які до того ж, “маскуються” під елементи інтерфейсу. Все це робиться, звісно ж, тільки з однією метою, щоб гравець клікнув і потрапив на сайт спонсора.
Якщо додати до цього той факт, що успішна гра “розходиться” по тисячах порталів і отримує мільйони переглядів, стає очевидно, в чому полягає вигода спонсора. Якщо говорити зрозумілою мовою: за допомогою флеш-гри він просто рекламує свій сайт.
При CTR брендінгу середньостатистичної гри >10% (а по факту буває і набагато більше) до спонсора з інших порталів приходить 100 тисяч відвідувачів з кожного мільйона людей, які зіграли в гру. Це велетенський трафік, за який спонсори готові платити!
Окрім того не варто забувати, що окрім, власне, трафіку, спонсор отримує флеш-контент, який всією спільнотою гравців сприйматиметься як продукт цього спонсора. Адже більшість гравців, бачачи у грі логотип ArmorGames чи Kongregate, саме їх вважатимуть розробниками.
Типи ліцензій
Продаючи гру спонсору, ви в кожного разу будете підписувати договір, в якому обгворюються конкретні умови ліцензії. Але в загальному їм можна привести до трьох основних типів: ексклюзивні (exclusive), основні (primary) та неексклюзивні (non-exclusive).
- Ексклюзивна ліцензія (Exclusive license). Один з найдорожчих видів ліцензій і найбільш вигідних для розробника в короткостроковій перспективі. Продаючи спонсорові таку ліцензію, розробник одноразово отримує значну суму грошей, при цьому втрачаючи право розповсюджувати будь-яку іншу версію гри, окрім версії з брендінгом ексклюзивного спонсора. Інакше кажучи, в інтернеті на всіх порталах повинна бути тільки одна версія – та, в яку ексклюзивний спонсор вбудував свій брендінг.
- Основна ліцензія (Primary license). Взагалі цю ліцензію ніхто не називає основною. Всі користуються транслітерацією “праймарі”. Тому, щоб не виникало плутатини в термінах, ми також будемо називати її саме так.
- Неексклюзивна ліцензія (Non-exclusive license або сайтлок). Сайтлок (від англ. site – сайт та lock – замок) – це версія вашої гри, яка працює тільки на конкретному порталі і не буде працювати, якщо ви спробуєте перенести її на інший. Для цього в коді прописується спеціальна функція, яка перевіряє домен, з якого запускається гра.
Іноді люди запитують, чи означає це втрату прав автором на користь спонсора? Відповідь однозначна – ні в якому разі! Якщо мене не зраджує пам’ять, авторське право у всьому світі вважається невідчужуваним.
Продавши ексклюзивну ліцензію, розробник може зітхнути з полегшенням – більше перейматися продажею йому не потрібно. Можна взагалі забути про гру. Або з інтересом спостерігати за її статистикою (скільки людей в неї зіграли, на скількох порталах вона була розміщена, скільки часу в середньому проводить гравець у грі тощо).
Потрібно пам’ятати, що продавши ексклюзивну ліцензію, розробник втрачає право продавати неексклюзивні ліцензії або так звані “сайтлоки” (про них далі).
Втім, зазвичай ексклюзивна ліцензія не забороняє автору портувати гру на інші платформи (Android або iOS) та випускати продовження. Взагалі, продовження гри вважається окремою грою, а отже може продаватися окремо.
Праймарі ліцензія відрізняється від ексклюзивної тільки тим, що за розробником збергіається право продавати неексклюзивні ліцензії (non-exclusive license або сайтлоки).
Простіше кажучи, ви можете продати одному спонсору праймарі ліцензію, в яку він вбудує свій брендінг і буде розповсюджувати по інтернету. Але якщо інший спонсор також захоче придбати цю гру – ви зможете продати йому сайтлок.
Кількість сайтлоків може обмежуватися тільки охочими їх купити! Тому теоретично, хоч праймарі ліцензія зазвичай дешевша за ексклюзивну, та за рахунок продажу сайтлоків розробник може заробити набагато (іноді – в рази) більше.
Продаж сайтлоків зазвичай починається після того, як праймарі ліцензія вже продана (як пам’ятаєте, при ексклюзивній ліцензії продаж сайтлоків неможливий). Втім, деякі портали не хочуть розміщувати у себе гру з брендінгом конкурента і при цьому дуже хочуть отримати саму гру. Для таких порталів розробник створює окрему версію з їхнім власним брендінгом. А щоб така версія не розповсюджувалася по інтернету – вбудовує сайтлок.
Чи варто говорити, що вартість сайтлоків найнижча серед всіх різновидів ліцензій. Але за рахунок того, що продавати їх можна скільки завгодно, часом прибутки досягають досить-таки значних сум. Неодноразово траплялися випадки, коли загальна виручка від сайтлоків перевершувала вартість праймарі ліцензії.
Один із сайтлоків своєї гри “Turtle Dreams to Fly” я продав за $200, тоді як primary ліцензія була продана всього за $400.
Наостанок хотілось би відзначити, що спонсорування – це лише один зі способів монетизації ігор. Насправді у розробника є куди більше джерел прибутку і середньостатистичний флеш-девелопер використовує одразу кілька з них.
P.S.: У коментарях доречно зауважили про перформанс (performance), тому додам кілька слів про нього. Performance – це не тип ліцензії, а швидше додатковий пункт угоди між розробником і спонсором, який може бути включений в договір при ексклюзивних та праймарі ліцензіях. За правилами перформансу спонсор платить вам не за факт купівлі гри, а конкретно за трафік, який гра приведе на його сайт. В залежності від домовленості спонсор може платити як за перегляди самої гри, так і за кліки по брендінгу (тобто людей, які перейшли з гри на його сайт).
Класикою наразі вважається $1000 за мільйон переглядів або $0,03 за одного користувача, який прийшов на сайт спонсора. Це середні ціни. Хороші спонсори пропонують більше, погані – менше. Іноді доходить до смішного: наприклад, $10 за мільйон переглядів. З такими спонсорами краще не мати справи взагалі!
Зазвичай при ліцензіюванні гри з включенням перформансу спонсор платить завдаток – гроші, які гарантовано заробив розробник. Але якщо гра покаже себе з кращого боку і сподобається користувачам, у розробника є всі шанси заробити набагато більше. Мені відомо чимало ігор, як набирали більше 10 мільйонів переглядів – тобто більше $10 000 для розробника.
Чи вигідний перформанс для людей, які роблять ігри? Насправді, це доволі неординарне питання. Якщо ви впевнені, що ваша гра буде популярною, тоді перформанс справді вигідний. Але якщо гра виявиться провальною, тоді звичайна ексклюзивна або праймарі ліцензія виявиться кращою за перформанс.
На сьогодні це все. Сподіваюся, стаття допомогла зрозуміти, як працює флеш-ринок, та навіщо спонсори купують ігри, а також розібратися в типах ліцензій. Якщо така тематика виявиться цікавою, я буду час від часу публікувати на блозі статті про монетизацію ігор. Найближчим часом, мабуть, розповім про альтернативні способи заробити на грі, якщо жоден зі спонсорів не звернув на неї увагу.
Щоб не пропустити нічого цікавого, підпишіться на оновлення блога.
Серпень 23, 2011 о 19:15
Я чув, що існує ще один тип ліцензії: перфоманс, але чомусь у статті немає інформації про неї. Так як це так сказати найприбутковіший тип ліцензії, то хотілося б почути і про неї.